Центр психологии танца Светланы Липинской

УАТРТ  |  Программа саморазвития  |  Школа фламенко  |  Расписание  |    Медиа   |   Контакты   |   Ссылки

О нас пишут (публикации в прессе) > "Леді Ексклюзив", жовтень 2006

Танець - можливість самовираження

так вважає професійний психолог і хореограф Світлана Ліпінська

(стаття з журналу "Леді Ексклюзив", жовтень 2006)

Цілющі властивості танцю були відомі ще нашим давнім предкам. Однак як напрямок танцювально-рухова терапія виникла в 1953 році в Америці. Першим танцювальним терапевтом вважають Меріан Чейз, американську танцівницю, яка працювала з пораненими військоми солдатами в госпіталі св. Єлизавети, з допомогою танцю і рухів . Танцювально-рухова терапія працює за принципом тілесно орієнтованої терапії, родоначальником якої був учень Зігмунда Фройда Вільгельм Райх. Тілесна терапія і танцювально-рухова терапія – це методи самовідновлення організму, які підходять і для соматичних хворих, і в роботі з людьми, які мають психічні порушення, і для здорових людей. Адже танцювально-рухова терапія, по-перше, дає людині можливість усвідомити, як і чому щось відбувається в її тілі. По-друге, за допомогою спеціальних вправ допомагає зняти чи знизити рівень “заблокованості” тіла, і таким чином збалансувати думки, почуття і тілесні відчуття. У кожної людини - свій шлях особистого розвитку. Але кожен з нас може навчитися довіряти своєму тілу і усвідомлено брати участь у своєму власному житті. “Наприклад, я до тридцяти років була впевнена, що малювати не вмію. По-перше, в школі цьому добре не вчили, а по-друге, мене переконали в тому, що малювати – доля обраних. Я навіть не намагалася перевірити, чи це так. Та одного разу, познайомившись з художником, я зрозуміла, що малювати можуть усі. І шляхом роботи над собою я дозволила собі малювати. Я не стала художником, але я малюю. І отримую від цього величезне задоволення” –– зізнається Світлана ЛІПІНСЬКА.

- Cвітлано, ви – професійний хореограф, практичний психолог, танцювально-руховий терапевт. Що спільного у танцювальних “па” та академічної психології? І як взагалі виникла ідея об’єднати танок та психотерапію?

- Я маю дві вищих освіти. Перша – академічна хореографія, друга – практична психологія. Але оскільки мені рівнозначно подобалися як психологія, так і хореографія, то я не могла зробити вибір на користь тієї чи іншої спеціальності. У психотерапії, зокрема, є такий напрямок як танцювально-рухова терапія. Вона включає в себе органічне поєднання рухів, танцю і психологічної роботи, які дають людині можливість більш гармонійно відчувати своє тіло, використовувати свій рух і танець саме для того, щоб пізнати себе, свою душу і тіло. Сьогодні танцювально-рухова терапія вже є самостійним напрямком. В Америці і в Європі на танцювального терапевта навчаються три роки на стаціонарному відділенні.В Україні ця спеціальність навіть не представлена у вузах і звісно не акредитована як професія.

Зараз психологи усвідомлюють, що невербальні методи роботи дуже швидко допомагають людині справитися зі своїми проблемами. Для того, щоб знайти вихід з тієї чи іншої ситуації, психотерапевти повинні зважати на людський організм в цілому. Тому психотерапевти у своїй роботі використовують як вербальні, так і невербальні методи. Перш за все, велика увага приділяється роботі з тілом, бо тіло – це та оболонка, в якій ми живемо. Ми не можемо усвідомлювати своє “я” без свого тіла. Тому танець в танцювально-руховій терапії береться як більш широка категорія.

Відомо, що танець як вид мистецтва є більш пізньою формою розвитку танцю взагалі. Зокрема, класичний балет вважається вінцем технічного прогресу, бо люди навчилися виконувати надзвичайно складні вправи. Але такий танець несе в собі великі навантаження для тіла, і для психіки людини. Для того, щоб виконувати такі вправи, треба дуже довго вчитися. Та й не всі люди можуть фізично витримувати такі навантаження. Однак слід пам’ятати, що танець зародився як форма спілкування і не потребував якихось особливих навичок чи вмінь. Танець здатний емоційно передавати стан людини в данний момент. Тварини, наприклад, спілкуються за допомогою рухів, погляду, дихання. Адже до 90% інформації людина отримує невербальним шляхом. . Існують навіть такі поняття, як кохання або ненависть з першого погляду. Наша підсвідомість без нашої участі її “перетравлює” і видає нам відповідну емоційну характеристику – подобається або не подобається. Інтуїція – дуже потужний і тонкий механізм. Але вона не є якимось дивом. Інтуїція – це розвинена чутливість людини до себе самої і тих імпульсів, які вона отримує через емоції, думки, своє тіло та від інших людей. І коли людина за допомогою танцювально-рухової терпії вчиться відчувати своє тіло, визначати імпульси ззовні, та зсередини то у спілкуванні із самим собою або групою людей стає більш чутливою. Але найголовніше – людина починає розуміти сама себе.

–– А які жінки до вас зазвичай приходять?

–– Найчастіше до мене приходять жінки, яким доводиться багато часу проводити на роботі. Це жінки середнього класу, які мають вищу освіту, і в яких є прагнення розвиватися. Вони це усвідомлюють і шукають те, що допоможе їм краще себе проявити, стати більш жіночими та розкутими. Можливо, й вирішити якісь проблеми, що стосуються тілесного образу або якихось комплексів. Адже психічно немає абсолютно здорових людей. Бо всі ми – результат того, що з нами відбувається протягом нашого життя, особливо в дитинстві. Ми не можемо змінити минулого, але ми маємо дуже гарну нагоду поступово змінити сьогоднішнє.

–– Чи всі жінки спроможні відкрити, перш за все для себе самих, нові грані своєї ж особистості?

–– Звісно, коли вони приходять вперше, то трішки хвилюються, що не "вміють правильно танцювати". Але танець є прекрасною можливістю зняти бар’єри страху. Адже ми звикли всі свої проблеми переживати самостійно. У крайньому випадку ми йдемо розказувати про свої проблеми подружці. Крім того, багато людей навіть не знають, до яких спеціалістів слід звертатися. Наприклад, деякі люди приходять просто потанцювати, щоб відчути себе розкутішими. І відкривають свої страхи або комплекси уже в процесі занять. Адже в нашому тілі живе все, що відбувається з нами протягом всього нашого життя: наші образи, радощі, проблеми нікуди не зникають – вони “живуть” у нашому тілі. Тому основною концепцією танцювально-рухової терапії є висловлювання основоположника тілесно орієнтованої терапії Вільгельма Райха: “Те, що відбувається в нашому тілі, обов’язково відображається на нашій психіці, то ж всі зміни на тілесному рівні ведуть до змін у психічному стані людини”. Тому окремо лікувати душу чи тіло – процес непродуктивний. Душа і тіло – єдині. І саме танцювально-рухова терапія дає можливість навчитися проявляти свої емоції, душу в танці. Терапія - це такий вид розвитку, який проходить ще й через свідомість. Просто танцювати також дуже корисно. Але це не є терапією. В звичайному танці людина лише скидає навантаження, трішки відпочиває після робочого дня, переводить енергію з голови в тіло. А терапевтична складова полягає в тому, що те, що ми прожили в тілі за допомогою танцю, обов’язково повинні винести на свідомий рівень для того, щоб зрозуміти, що з нами відбувається. Для цього розроблені спеціальні методики та вправи. Адже люди – різні. І одна й та ж вправа в однієї людини може викликати якісь переживання, асоціації, а в іншої - ні. Тому обов’язково мусить бути індивідуальний підхід до кожного. Це дуже важливо. До того ж над собою треба постійно працювати. Танцювальна терапія є дуже тонким але водночас дуже потужним методом психотерапії. Для того, щоб бути танцтерапевтом, треба поперше обов"зково мати психологічну освіту також великий танцювальний і руховий досвід. Нажаль, зараз є випадки, коли людина відвідала один чи кілька тренінгів і думає, що вже може сама викладати і "лікувати". Взагалі попасти в руки некомпетентного психотерапевта це гірше ніж страждати наодинці. Психіка є дуже тонка субстанція і телесні процеси мають дуже глибокі корені і не можна втручатися в них без глибоких знань і відповідальності.

–– То скільки потрібно часу на “реабілітацію”?

–– Як мінімум бажано відвідати десять занять. Найкращий результат має курс півроку-рік. Однак, зважаючи на те, що люди дуже зайняті і не всі можуть регулярно відвідувати заняття, є більш інтенсивні форми навчання у форматі тренінгів. Ми вчимося розвиватися через танець. Наприклад, за перший, другий день тренінгу людина отримує певну інформацію і має з нею прожити, щоб зрозуміти, що відбувається в її житті. Такий тілесний досвід починає працювати. Дуже ефективні, звичайно, регулярні заняття, тому що навик формується і закріплюється. У ТРТ використовуються танцювальні імпровізації, спонтанні рухи, автентичний рух та багато вправ, які розвивають чутливість та творчість людини, допомагають розслабитися, зняти стрес, навчитися спілкуватися з людьми, бути розкутим, самодостатнім і впевненим у собі. Вправи вибудовані таким чином, що людина хочеш-не-хочеш звертає увагу і на вагу, і на тіло, і на простір, і на комунікацію.

Для сьогодення більш популярним є привичний спосіб навчання, коли педагог показує а учні виконують вправи. Тому більш популярним танцем є фламенко, адже люди вивчають рухи, повторюючи за мною. Фламенко - це народний іспанський танець, який має свою лексику, як мова. Танець - це і є мова тіла. Я увесь час наголошую, що рух – це можливість виразити особисті емоції. А якщо люди хочуть танцювати лише заради того, щоб схуднути, то варто згадати про фізкультуру.

–– Чи може, наприклад, фламенко, якимось чином кардинально змінити життя жінки?

–– Так. Будь-який танець змінює жінку. Він дає можливість людині творчо використати свій потенціал. Адже від природи кожна людина є творчою особистістю. Але через шалений ритм нашого життя дуже багато людей задавлюють в собі творчість або не вміють її використовувати продуктивно. І коли людина хоча б трішки вчиться розслаблятися, знімати напруження, повязані з роботою, сім’єю, грішми, її життя налагоджується. Не просто ж так хворобами віку у нас стали гіпертонія, інфаркти, які пов’язані з блокуванням емоційної сфери. Емоції блокуються тому, що люди відкрито майже не вміють їх виражати. Отож варто шукати в собі альтернативу – вчитися малювати, ліпити тощо. Будь-яка творча діяльність дуже допомагає людині перенести енергію з мозкового центру в центр творчий, духовний.

Я особисто дуже люблю народні танці. Мені завжди подобалися танці темпераментні: циганські, арабські, іспанські. Українські танці теж не менш енергійні. Але будь-який танець варто пропускати через душу. Сам по собі рух ще нічого не означає. Один і той же рух може бути різним в залежності від того, що людина хоче ним сказати. До того ж народний танець є основою будь-якого танцю. Тому що народ танцював з будь-якого приводу: народ страждав – він танцював страждання, народ радів – він передавав у танці свою радість. Рухи народжувалися, віками відшліфовувалися, набували георгафічного, історичного, культурного забарвлення кожного народу. Тому не можна сказати, що цей танець кращий, ніж той. Наприклад, сьогодні мені хочеться вдягнути джинси, завтра – зробити гарну зачіску і одягнути золоті прикраси. То є мій настрій, моє відчуття сьогоднішнього дня. Так само і з танцями.

Фламенко ж для мене є танцем, в якому гармонічно поєднується чоловіче і жіноче. Крім того, танцюючи фламенко, ви виробляєте дуже гарну структуру хребта, вирівнюєте осанку, вчитеся не ховати очі. А вистукування каблучками дає енергію землі. Бо земля у танці – це базовий контакт, який дає нам відчуття заземленості. Кажуть, коли людина добре стоїть ногами на землі, то це означає, що вона впевнена, відчуває себе особистістю, несе себе з гордо піднятою головою. Однак, перш за все, фламенко дає можливість відчути себе гордою і незалежною жінкою.

–– Світлано, всі ми, звісно, хто як може, але танцювати вміємо. Та чи мають значення, вік, вага, якісь практичні навички?

–– Не мають. І не важливо, скільки разів людина може підтягнутися на перекладинці, чи може вона сісти на шпагат. До мене інколи приходять люди, скривджені вихователями ще в дитинстві, які внушили їм, що вони неспроможні танцювати. В цьому й полягає наша трагедія. Приходять навіть жінки, яким уже років сорок, з надією в очах, що я не буду їх оцінювати. Ми й не маємо права оцінювати людину з погляду на такі критерії. Наприклад, звичайна школа, на мою думку, не навчає людей думати, не дає індивідуально розвиватися. Мені дуже соромно за своїх колег, які в якомусь дитячому садочку дозволяють собі класифікувати дітей за здібностями до танцю чи неспроможністю танцювати. Це небезпечно. Тому що людині варто один раз сказати, що ти товстий і чогось не можеш зробити, - і людина несе цей комплекс неповноцінності все своє життя. Так само і з хореографією. Такий відбір можна робити хіба що у професійних закладах, коли людина хоче стати професійним хореографом. В цьому випадку можна обгрунтувати таку позицію викладачів. Бо як і в будь-якій професії мають бути здібності до спеціальності. В усіх інших випадках ніхто не може вирішувати за людину, танцювати їй чи ні! Люди - різні. Тим ми і неповторні.

–– Світлано, а чи приходять повчитися танцю чоловіки?

–– На креативний танець чоловіки приходять. Не можу сказати, що багато, але кілька осіб нарахувати можна. Наприклад, на фламенко за п’ять з половиною років приходило лише три чи чотири чоловіка і то, здається, по одному разу і зі своїми дружинами. Така проблема існує в усіх танцювальних закладах та гуртках.

–– А з чим, на вашу думку, це пов’язано? Все ж таки і жінки, і чоловіки однаково відчувають біль, образи, радощі.

–– Звичайно, це пов’язано з нашими страхами та стереотипами. Усім відомо, що хлопці не плачуть. У мене, наприклад, двоє дітей – хлопчиків. І це жахливо, коли людині забороняють висловити свої справжні почуття. Якщо хлопчику боляче або його образили, то чому він не може поплакати? Коли ж ми блокуємо вхід чи вихід енергії – позитивної чи негативної – то виникає м’язове напруження. Зрештою, виникають м’язові блоки. Якщо таких блоків багато, то людина опиняється в так званому "м’язовому панцирі" . А те, що відбувається з нашим тілом, – відображається і на психіці. Тобто якщо людина увесь час стримує себе у прояві якихось емоцій, то така людина емоційно закривається. Це стосується як чоловіків, так і жінок.

–– З одного боку, це дуже просто. З іншого ж – дуже складно. Справа в тому, що нас дуже багато оцінюють з дитинства. До того ж чим більше існує правил етикету, тим більше зростає напруження. Людина не може діяти так, як вона хоче, а тільки так, як це повинно бути. Але це не може тривати безкінечно. Тому перш за все слід запитати себе: а що станеться, якщо я не буду так чи так робити? Нічого. І коли людина це усвідомлює, то позбавляється стереотипів і страхів. Вона не боїться того, як вона виглядає збоку. Вона починає бути сама собою, стає більш розкутою, спонтанною. До того ж більш розкуті, відкриті люди – чутливіші. Є, звісно, ризик, що людина стає більш вразливою, її можна легше образити. Але якщо людина стає самодостатньою, вона зможе себе захистити.

–– А що би ви порекомендували жінкам, які мають величезні фізичні і емоційні навантаження?

–– По-перше, розслабитися. Але просто сказати “розслабся”, це нічого не сказати. Людина має цьому навчитися. Люди повинні бути творчими особистостями. Роботи сьогодні не потрібні. Така тенденція є хибною.

До того ж ми можемо дійти до поставленої цілі не обов’язково по прямій. Ми можемо бачити свою ціль, усвідомлювати її, але по дорозі до неї є дуже багато цікавих речей, на які теж можна витратити свою енергію, отримати якийсь досвід і прийти до поставленої мети збагаченими, а не прибігти захеканими з язиком на плечі. І танцювально-рухова терапія є в цьому плані найдемократичнішим методом. Адже танець не несе в собі негативу. До того ж відкритість і творчість підвищує продуктивність праці. Тому коли людина приходить на роботу з гарним настроєм, коли вона позитивно налаштована на роботу в колективі, то й робота їй буде в радість.

Юлія КАЦУН

Внимание! Мнение "Имидж-Дэнс" не всегда может совпадать с мнением или трактовкой отдельных частей интервью  журналистами.

Центр психологии танца  "Имидж-Дэнс"    03186 г. Киев, а/я 54   Тел.: (044) 599-0559    e-mail: info@image-dance.com.ua